Подробиці газових переговорів у Москві досі лишаються невідомими. Від того лише виникає підозра, що загальні фрази про «перемир’я» та досягнутий «компроміс» розраховані лише на те, аби заспокоїти Європейський Союз. Тож позиції Росії, схоже, не змінилися, зазнала змін лише тактика досягнення результату. Провідний експерт енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко взяв участь у прес-конференції мережевого видання «Главред», присвяченій цьому питанню. На сьогодні дуже обмежений обсяг інформації, який ми маємо, тому що перемовини проходили в закритому режимі. Але мені здається невірною сама постановка питання, відповідно і рішення не буде прийнятним для України. Намагання вирішити проблему між господарськими суб’єктами НАК «Нафтогазом» і «Газпромом» щодо комерційних угод у політичній площині саме по собі не дає Україні сподіватися на якийсь позитивний варіант. Економічне питання з Росією у політичній площині ніколи не виграє, і навіть не досягне балансу інтересів — це аксіома. Росія весь час зацікавлена створити такий формат перемовин з Україною по газовій темі, щоб Україна постійно знаходилася на гачку. До 2009 року основною схемою з боку російської сторони для утримання України у своїй зоні впливу було створення спеціально формату, щоб Україна весь час була заплутана в тіньових схемах і боргах. Після 2009 року просто була забита величезна ціна, яка абсолютно не відповідала ринковій кон’юнктурі. Тому Україні потрібно перейти на такий формат відносин, який би не залежав від суб’єктивних факторів: що скаже Путін, захоче він чи ні знизити ціну. Зараз саме такий формат перемовин. Вартість природного газу і газові відносини повинні залежати виключно від ринкової кон’юнктури, від об’єктивного фактору, а не від волі кремлівських панів, як це зараз відбувається. Я абсолютно не сподіваюся, що Україна в цьому форматі зможе досягти якогось балансу інтересів. Так, можуть бути якісь тактичні поступки з боку Росії, але стратегічно вона все одно буде мати набагато більше переваг. Однією з основним тем є створення консорціуму. Це потрібно було робити ще у 2002–2003 роках, і таким чином відпала б необхідність у будівництві Північного та Південного потоків. Зараз вже збудована перша черга Північного потоку, розпочинається будівництво другої черги, Росія підписує стратегічні документи щодо Південного потоку, і каже, що входження «Газпрому» в НАК «Нафтогаз» жодним чином не пов’язане з будівництвом Південного потоку. Ми прогнозуємо, що до 2020 року через Україну буде проходити десь 70–80 мільярдів кубічних метрів російського газу (все рівно Україна залишиться найбільшою транзитною державою). Для чого в таких умовах створювати консорціум і ділитися прибутками? Тут немає жодної логіки. Якщо буде створений консорціум за участю «Газпрому», то це фактично перекриє Україні входження до Єдиного енергетичного співтовариства Євросоюзу, бо діє так званий третій пакет, який обмежує входження монополістів в інфраструктуру ЄС. Таким чином, це не тільки ускладнить Україні входження до єдиного енергетичного простору Європейського Союзу, але також підсилить позиції «Газпрому» в Україні. Він зараз монопольний транзитер, постачальник природного газу, а якщо він буде ще й контролювати газотранспортну систему України, то стане монополістом на ринку транзитних послуг в Україні. Нам можуть дати за це якісь знижки на природний газ, і ми будемо дуже раді цьому, але стратегічно тут не може бути не тільки перемоги України, а навіть досягнення якогось балансу інтересів. — Чи може серед поступок розглядатися перегляд базової ціни на газ? Українські чиновники хваляться тим, що у них є пропозиції, «від яких російська сторона не зможе відмовитися». Чи справді в України є такі козирі? Тут ми чітко бачимо, чим відрізняється спосіб вирішення питань України і партнерів «Газпрому» у ЄС. Партнери в ЄС отримали комерційні знижки з боку «Газпрому» без жодних політичних поступок, а ми спочатку здали свої стратегічні інтереси, підписавши «харківські угоди». Тепер ми повинні здати свою газотранспортну систему, а знижку отримаємо не на весь час, а на певний період. Наприклад, частка «Газпрому» в консорціумі буде складати 3 мільярди доларів, на які Україні буде надана знижка 30–40 доларів на 1000 кубічних метрів. А потім повернеться стара ціна, Україна знову буде вимагати якихось знижок і висіти на гачку «Газпрому». Є три можливості в Україні, як вийти з цієї проблеми високих цін. Перша — Євросоюз запропонував Україні і Росії оцінити, наскільки ці контракти нормальні, а ціни ринкові. Чомусь Україна поки що не пішла цим шляхом. Друга — це правовий шлях через Арбітражний суд Стокгольму. Теж чомусь не пішла, хоча інші партнери «Газпрому» ідуть, і від того відносини абсолютно не псуються. Третій шлях — якщо ви не хочете з нами розмовляти на рівних, весь час тиснете, тоді ми зробимо таким чином. Раз ми входимо в європейський простір, то 51% акцій залишаємо у себе, 49% продаємо потужним компаніям ЄС і всі контракти укладаємо на російсько-українському кордоні. Думаю, що це був би такий аргумент, який би подіяв. — Як вплине на подальші газові переговори те, що Путін офіційно висунутий на третє президентство? Висунення Путіна на пост президента свідчить про те, що ніякого тандему не було. Насправді президентство Мєдвєдєва — це була тактична операція прем’єр-міністра Росії для повернення, згідно Конституції, знов на пост президента. — Чи дає гарантії транзиту газу створення консорціуму? В разі створення тристороннього консорціуму, чи не станеться так, що зрештою він буде двостороннім, а Україну, як Білорусь, позбавлять контролю над власною ГТС? Якщо Україна дійсно хоче інтегруватись у Європейське енергетичне співтовариство, то взагалі з порядку денного потрібно виключити питання створення газотранспортного консорціуму з Російською Федерацією на будь-яких умовах. |
