У розмові з часописом «Деловая столица» провідний експерт енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко розповів про майбутнє газових переговорів з Росією. — Яка тактика в переговорах з Кремлем була б найбільш правильною: просити про знижку, вимагати перегляду формули або змиритися з уже існуючим станом справ? Будь-які звернення до Росії з позиції прохача — це марна трата часу, тому що Росію не цікавлять українські проблеми та інтереси. У них свої завдання — отримати наші ресурси за мінімальну ціну. Кабальні газові контракти були лише інструментом для задоволення цих інтересів. І намагатися домовлятися про якісь партнерські умови співпраці безглуздо. І що швидше ілюзії уряду в цьому відношенні розвіються, то краще. Миритися з існуючим контрактом, безумовно, не можна. Але протистояння потрібно переводити у правове поле. Тобто звертатися до Стокгольмського арбітражного суду з позовом про перегляд умов газових поставок на підставі зміненої економічної кон’юнктури. А також на тій підставі, що контракти підписувалися в умовах серйозного політичного тиску, коли наша країна, як, втім, і пів-Європи, була фізично відключена від газопостачання в січні 2009 року. Але в уряду навряд чи вистачить сміливості підготувати такий позов. А час для його підготовки йде без вороття. Не можна домогтися, щоб ціни були значно нижчими від ринкових. Але можна відстояти свої порушені права. — Зміна яких економічних обставин може стати підставою для суду, щоб наш позов був задоволений? Мова йде насамперед про збільшення частки короткострокових контрактів на ринку Європи, зміну співвідношення між вартістю трубопровідного газу за довгостроковими контрактами і газу на спотових майданчиках. Коли «Газпром» підписував контракти зі своїми партнерами в Європі, він враховував ці чинники. Саме тому ціна на газ для України з її більш коротким транзитним плечем виявилася вищою, ніж у багатьох європейських країнах. Хоча вартість блакитного палива для цих країн також розраховується за формулою, аналогічною нашій. З тією лише різницею, що європейці можуть виторговувати для себе певні економічно, а не політично обґрунтовані знижки. Україна, наприклад, мала б отримувати знижку за опт, оскільки є одним з найбільших покупців «Газпрому» на європейському ринку. Крім того, при розрахунку ціни повинен враховуватися сезонний фактор: її зростання при збільшенні закупівель і падіння при зменшенні обсягів споживання. — Якою має бути реальна ринкова ціна на газ для України? Якщо скласти всі ці фактори, то на кордоні України та Росії вартість 1 тис. кубів газу становила б не 296 доларів, як сьогодні, а 240–250 з урахуванням «політичної знижки» в 100 доларів. — Чи були у практиці Стокгольмського суду випадки, коли політично більш «слабка» країна вигравала подібні справи у «Газпрому»? Суд — це крайній випадок. Як правило, якщо в договорах є очевидно спірні моменти, «Газпром» намагається врегулювати питання у досудовому порядку. У випадку ж з Україною, коли в Росії бачать, що наш уряд і не збирається судитися, росіяни навіть не намагаються розглянути можливість компромісу без політичного підтексту. — Чи доцільно сьогодні Україні в переговорах з Росією піднімати питання про можливість збільшення вартості транзиту її газу по нашій території, використання інфраструктури, про зниження обсягів закупівлі блакитного палива? На жаль, відповіді на всі ці питання вже чітко прописані в контрактах, ні про що домовитися додатково без згоди іншої сторони неможливо. А «Газпром» такої згоди не дає. Ілюзій щодо досягнення справедливості у транзитних контрактах, як і за основним контрактом з постачань газу, бути не повинно. Точно так само не варто очікувати, що ми віднімемо якісь умови в договорах із західними країнами і зможемо на цій підставі домовитися про рівне партнерство. Єдиним потуранням, яким скасовуються штрафи за невибраний обсяг газу, стали додаткові угоди, підписані в рамках харківських домовленостей. — На які ще поступки може піти Київ, щоб виторгувати чергову знижку у «Газпрому»? Такий підхід у світі практикується тільки в країнах колоніального типу, які дуже залежать від метрополії. Але жодна європейська країна в переговорах із «Газпромом» не йде на те, щоб віддавати свої стратегічні об’єкти або переглядати свої зовнішньоекономічні пріоритети для отримання економічних преференцій. Все вирішують питання через переговори або суд. Аргументами може бути стрімка диверсифікація поставок, будівництво терміналів зрідженого газу, активна політика енергозбереження, перехід на альтернативні джерела енергії. Тобто, коли «Газпром» починає говорити про підвищення цін або посилення умов газових поставок, загроза того, що конкретні країни почнуть у відповідь просто споживати менше газу, цілком реальна. — Що потрібно робити, щоб адаптуватися до високих цін, якщо переговори не увінчаються успіхом? Енергозбереження, будівництво терміналів зрідженого газу, альтернативна енергетика — це хороша стратегія. Паралельно потрібно змінювати структуру економіки, щоб у нас переважав не енергомісткі великі підприємства, а малі та середні компанії. Тому що одні тільки реформи в енергетиці нічого особливо не дадуть. Україна зараз сидить на допотопній моделі взаємовідносин зі «старшими» партнерами: ми нічого не робимо, але чекаємо, поки нас попросять щось віддати, щоб продовжувати й далі нічого не робити. Це найпростіший шлях. Але і найбільш грабіжницький. А потенціал перерахованих заходів величезний. Класичний приклад Польщі: обсяг споживання газу в три-чотири рази менший, ніж у нас, а ВВП — у чотири рази вищий. — Чому уряд нічого не робить? Кабмін зараз мислить радянськими категоріями, відстоює інтереси не держави, а окремих ділових кіл. При цьому один тільки факт, що в уряді борються кілька таких угруповань, вже послаблює наші позиції на переговорах. Адже великі ділки, представлені у владі, теж платять високу ціну за газ. Але поки вони не об’єднаються і не почнуть відстоювати інтереси всієї держави, як це робить «Газпром», переговори приречені на провал. |
