Яку спадщину залишає президент Путін своєму наступнику? Чи зміниться зовнішня політика Росії за президентства Медведєва і, зокрема, російсько-українські відносини, зважаючи на те, що його попередник часто вдавався до жорсткої риторики у відносинах з багатьма країнами, враховуючи Україну? З такими запитаннями газета «День» звернулася до заступника директора — директора міжнародних програм Центру Разумкова Валерія Чалого.
«Перш за все, ще не відомо, чи залишає спадщину Володимир Путін, чи він просто міняє у „великій державній корпорації” контрольний пакет і зовнішні зміни не призведуть до якихось суттєвих змін у керівництві країною. Хоча одне зрозуміло точно: в історії розвитку самої Росії і безпосередньо в період головування Путіна посада президента, в тому числі через певні додаткові механізми, внесення змін у законодавство — є не просто ключовою в Росії. А вона визначає на сьогодні всі процеси, які відбуваються в Російській Федерації. Тому в цьому сенсі якраз найочікуваніші кроки Путіна — це, по суті, зміна цієї спадщини, а саме: внесення змін у закон про уряд Росії і в інші закони, які б привели у відповідність до конституції ту законодавчу базу, яку Путін постійно змінював під себе. Тепер, мабуть, піде зворотній процес. Тому треба говорити про два періоди: безпосередньо входження Дмитра Медведєва на цю посаду, і період десь після року його перебування на президентській посаді. Абсолютно зрозуміло, що ми побачимо дещо іншого Медведєва і вже тоді зможемо оцінити, як він скористається цією спадщиною.
Стосовно побудови моделі держави, я думаю, що тут є як позитивні елементи, так і деякі проблеми, які не виглядають сьогодні такими масштабними, але можуть стати викликами у найближчий період. Ефективність і централізованість управління, які постійно розбудовував Путін, дійсно, сьогодні дають можливість контролювати країну в цілому. Але при цьому є дуже багато латентних процесів, яким просто не давали виходу назовні. Скажімо, контрольовані канали телебачення дають можливість проводити державну інформаційну політику, але з іншого боку — ведуть до певного спотворення ситуації, яка реально існує, в першу чергу, на місцях. Тому така побудова, по суті, держави-корпорації, де вся російська верхівка є керуючою, не приведе до швидких змін.
Яким стане і як буде діяти Медведєв-президент, ми побачимо після того, коли він отримає пресловутий чемоданчик і зростання у найближчі місяці любові росіян, що традиційно відбувається в Росії з кожним керівником держави, починаючи від царів до генеральних секретарів, і закінчуючи президентами.
Насправді позиція нового президента Росії у зовнішній політиці залежатиме від того, як він вибудовуватиме саме власну стратегію. Якщо це буде не перехідний період від Путіна-1 до Путіна-2, тоді деякі зміни можуть відбутися, в тому числі тактичні. Якщо він це буде сприймати як тимчасове перебування, тоді, зокрема, для України можуть виникнути нові проблеми. І саме така тимчасовість може підштовхувати до певного форсування або навіть загострення деяких проблем.
Слід звернути увагу на те, що за конституцією у російського уряду є багато повноважень також у зовнішній політиці. Тому може статися певний перерозподіл на користь уряду, зокрема, у здійсненні повноважень у сфері зовнішньої політики. Для України, звичайно, кардинальних змін не буде. Але виникне нова ситуація, наприклад, у питанні, хто буде очолювати міждержавну чи міжурядову комісію Україна — Росія. Залишиться це на рівні президентів чи прем’єрів, як колись пропонувалось Росією? Які будуть позиції стосовно двосторонніх угод? Усе це передбачити складно. Звичайно, є сподівання, що Медведєв, з огляду на його попередній досвід і кар’єрний розвиток, відійде від жорсткої риторики, яка останнім часом спостерігалась у російського керівництва. Але навряд чи сутність цієї політики зміниться. Об’єктивно в стратегічних рішеннях Росії є зовнішньополітична лінія, яку змінити можливо тільки зі змінами розвитку демократії і трансформацією в самій країні.
Позицію щодо недопущення вступу України в НАТО не тільки розділяє і здійснює російське керівництво, але вона дуже розповсюджена навіть у колах російської інтелігенції. Інформаційна машина, яка останні три роки після подій помаранчевої революції працювала досить активно, дійсно зцементувала з боку Росії бачення процесів євроатлантичної інтеграції України. В той же час Дмитро Медведєв з початку своєї каденції, звичайно, буде налагоджувати контакти з керівниками важливих для Росії країн: США і ключовими європейськими державами. І не секрет, що рівень взаємодії Росії з країнами НАТО сьогодні набагато більший, ніж України з країнами НАТО. Тому, в принципі, його риторика і дії як президента багато у чому залежать від його суб’єктивної особистої позиції. І я думаю, що таку позицію потрібно формувати у відвертому діалозі, розмові. Я не хотів би перебільшувати можливі результати. Але принаймні спробувати з новим керівником Росії поговорити прагматично потрібно і на рівні Президента, і прем’єр-міністра України.
Що стосується неучасті Президента України в інавгурації, тут не треба робити проблеми, бо російська сторона задала формат на рівні послів. Але проблема існує в іншому. А саме — в тому, що ми не спромоглися до інавгурації призначити нового посла України в Росії, що було б абсолютно доречно і не тільки б вплинуло позитивно на наш імідж, а також дало б можливість цій людині розпочати роботу вже з перших контактів з новим президентом Росії. Думаю, тут ми припустилися якщо не помилки, то деякої неефективності забезпечення кадрової політики в зовнішньополітичній діяльності».
