• каталогізований архів всеукраїнських опитувань громадської думки, проведених соціологічною службою Центру Разумкова;
• аналітичні записки, написані для українського Уряду, депутатів Верховної Ради, пропозиції з удосконалення державної політики, опубліковані в журналі Центру Разумкова «Національна безпека і оборона»;
• опубліковані у пресі статті, інтерв’ю та коментарі експертів Центру Разумкова з різних питань державної політики;
• матеріали круглих столів та інших публічних обговорень, проведених Центром Разумкова.

Знайти потрібну інформацію легко
Якщо вас цікавить інформація за одним з напрямів досліджень Центру Разумкова, за допомогою блакитного тематичного меню ви потрапите на сторінку, де зібрано статті, коментарі, журнали, соціологічні опитування та іншу інформацію з результатами роботи Центру Разумкова в обраному вами напрямі.

За допомогою каталогу ключових слів ви можете звузити коло пошуку, обравши ключові слова, які найбільше відповідають вашим потребам. Ключові слова допоможуть вам також шукати схожі за темою матеріали. У всіх інших випадках вам допоможе повнотекстовий пошук, де ключові слова визначаєте ви самі.

Стежте за роботою Центру Разумкова
До ваших послуг електронна розсилка новин та RSS-канали, за допомогою яких можна отримувати інформацію про нові результати нашої роботи та повідомлення про майбутні заходи. Після реєстрації ви зможете обрати теми, які вас цікавлять, і отримувати розсилки електронною поштою, або підписатися на стрічки новин у форматі RSS без реєстрації.

Налаштуйте сайт Центру Разумкова під свої потреби
Зареєстровані користувачі сайту можуть зібрати на одній сторінці блоки інформації та потоки даних з різних розділів і надалі стежити за їхнім оновленням, відвідуючи лише цю сторінку — «особистий кабінет».

Зареєстровані користувачі також мають змогу позначити будь-які цікаві матеріали сайту для подальшої роботи з ними — посилання на ці матеріали зберігатимуться в «особистому кабінеті».

Попри те, що 50,7% громадян України вважають себе представниками середнього класу, за додатковими психологічними та майновими ознаками дослідники визначили, що лише 17,6% жителів України на сьогодні можна вважати представниками середнього класу. 

Якщо ж вважати середній клас не лише економічною категорією, а й основним рушієм демократичних перетворень в країні, що передбачає його залучення до громадської діяльності, тоді до середнього класу в Україні можна зарахувати лише 2,6% громадян.

Дослідження проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 19 по 25 червня 2008 року. Опитано 2014  респондентів віком від 18 років у всіх областях України, Києві та АР Крим за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками. Теоретична похибка вибірки (без врахування дизайн-ефекту) не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95.

«Я хотів би, перш за все, відзначити, що це не є якоюсь епохальною подією, яка кардинально змінює темпи інтеграції України до ЄС або дає чіткі сигнали щодо термінів. Звичайно, мова може бути про те, де ми сьогодні перебуваємо, де в нас більші успіхи в європейській інтеграції, де в нас проблеми. Власне, метою саміту було визначення пріоритетів, ключових питань взаємовідносин на найближчу перспективу. Загалом, оцінюючи саміт, можна сказати, що це можливий успіх дипломатії в сучасних українських внутрішньополітичних умовах.

Я хотів би відзначити, що внутрішні події в Україні, розпад коаліції не призвели до зміни результатів саміту. Документи саміту і відповідні заяви узгоджувалися по дипломатичних каналах заздалегідь, і робота велася не один місяць, тож не можна кардинально змінити щось за кілька днів. У ЄС прекрасно знають нашу ситуацію, що ми перебуваємо в турбулентності з 2005 року. Тому досягнення треба зустрічати без декларування перемог і спокійно, як просування в певних напрямках взаємодії.

Перш за все, слід відзначити, що угоду сформовано на дві третини. Політичну частину практично узгоджено. Зараз мова йде про поглиблення торгівлі. Я думаю, що для нас є принциповим те, що ЄС схилився до роботи в сфері юстиції й внутрішніх справ, зокрема в питаннях візового режиму за схемою дорожньої карти. Мова йде про конкретні питання, які Україна має вирішити, щоб вийти на симетричний режим для громадян України, тобто безвізовий. Це робота не одного року.

Другим важливим питанням є секторальна взаємодія, спільний авіаційний простір, об’єднання енергетичних систем.

Третій блок охоплює формули, які записані в спільній заяві, зокрема, домовленість підписати угоду про асоціацію. Однак слід зазначити, що існують різні угоди про асоціацію, зокрема, такі, які було підписано колишніми країнами соцтабору, що склали кандидатський мінімум і стали членами ЄС. Деякі країни також мають угоди про асоціацію, у яких не йдеться про членство. На мою думку, питання не в назві, а в наповненні угоди.

Ще одним новим, але важливим елементом, є чітка позиція ЄС, стосовно гарантій суверенітету й територіальної цілісності України. Також треба уважно подивитися на новий інструмент, про який було заявлено на саміті й який прийде на заміну Плану дій Україна-ЄС. Існує домовленість мати такий інструмент наступного року, він включатиме позиції, які узгоджені сторонами ще до підписання і вступу в дію нової посиленої угоди.

Я не погоджуюсь, що увагу треба зосереджувати на фрази типу „перспектива членства”, а навпаки — увагу треба приділяти справам і готовності ЄС йти на симетричний режим відносин. Набагато важливіше приділяти увагу можливостям відкриття широкого доступу громадянам України до відвідування країн Євросоюзу, конкретним питанням інвестування в спільні проекти, підтримки модернізації газотранспортної системи. Успіх України на шляху до ЄС залежить від того, чи стане євроінтеграція програмою реформ в Україні. Сьогодні євроінтеграція йде окремо, певні зміни, перетворення управлінської структури — окремо. А мають бути програми наближення до європейських стандартів у тій чи іншій сфері.

Тепер щодо російського фактору у відносинах України та ЄС. Було б неправдою говорити, що серед країн старої Європи є багато прихильників вступу України до ЄС. На жаль, сьогодні Росія сама дещо дистанціюється у відносинах з ЄС. Хоча останнім часом вона досить успішно просувалася у співпраці з Євросоюзом. Сьогодні очікувати схвальної підтримки не варто. Тому що сьогодні Росія мало говорить про протидію чи стримування вступу нашої країни до ЄС, бо вважає, що зараз не час говорити про членство України в ЄС. Але у міру наближення України до цієї мети протидія зростатиме. Російський чинник присутній у питаннях, які стосуються стратегічного і геополітичного вибору України, її просування в західні структури, зокрема, економічні, політичні та безпекові структури Євросоюзу».

— Швидше за все, нам потрібно чекати дострокових виборів, оскільки ймовірність того, що сформується нова коаліція у складі блоку Тимошенко і «Нашої України» або у складі БЮТ, «Нашої України» і блоку Литвина, сьогодні сильно скорочується. Що стосується коаліції БЮТ і Партії регіонів, то той потенціал співпраці, який був, на сьогодні, вже вичерпаний. Отже потрібно чекати дострокових виборів.

У тому, що прем’єр може залишатися на своїй посаді переконаний і директор політико-правових програм Центру Разумкова Юрій Якименко. Експерт нагадує, що згідно з конституцією, чинний прем’єр не зобов’язана подавати у відставку в разі розвалу коаліції. «Після розвалу коаліції виникла колізія. З одного боку, Конституція не передбачає відставки прем’єра й уряду в разі припинення діяльності коаліції, з іншого боку норма об відставки уряду записана в коаліційній угоді», — підкреслив він.

Водночас, політолог відзначає, що коаліційна угода — це сукупність політичних зобов’язань, які брала на себе прем’єр. «Проте, норми записані в угоді не юридично зобов’язувальними», — нагадує пан Якименко.

Аналітик також переконаний, що норма про відставку уряду в разі розвалу коаліції має бути передбачена в чинному законодавстві. «В Україні на відміну від країн Західної Європи всі процедури мають бути детально прописані» — підкреслив експерт.

Експерти порахували, що в Україні погіршала ситуація із захистом прав власності, понизивши оцінку за цей параметр з 4,91 до 4,59. Також з 6,51 до 6,38 погіршала оцінка свободи міжнародної торгівлі. По параметру «додаткові платежі і податки для бізнесу» оцінка впала з 5,59 до 4,76, по «ліцензійних обмеженнях бізнесу» Україна отримала 3,79 балу проти 6,18 торік.

«Думаю, що падіння України в міжнародних рейтингах відображає реальний стан справ в нашій економіці. У рейтингу Світового банку Doing business-2009 Україна також опустилася з 139 на 145 місце. Нас намагаються переконати, що семивідсоткове зростання ВВП — це основний індикатор, що свідчить про райдужний стан справ. Проте очевидно, що для малого і середнього бізнесу ситуація далека від хорошої, і поліпшень не спостерігається», — повідомив директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин.

За його словами, малий і середній бізнес в Україні відчуває ті ж проблеми, що і кілька років тому: не помітно поліпшень доступу до кредитів, судового захисту, захисту від свавілля контрольних органів і рейдерских захватів. Втім, на думку експертів, крупні бізнес-структури в нашій країні навчилися вирішувати ці проблеми і відчувають себе незрівняно легше.

Курс на девальвацію гривні

Зараз багато говорять про світову кризу, а в таких випадках населення завжди прагне зробити заощадження в твердій валюті. Крім того, потрібно врахувати чинник, який почне діяти десь в жовтні, — це зростання заробітних плат і соціальних виплат. До внутрішніх чинників також варто віднести політичну нестабільність і бажання громадян мати досить стабільний актив, яким зараз є долар.

На кінець 2008 року ми прогнозуємо співвідношення 4,9-5,0 гривень за один долар. Але це комерційний курс. Офіційний курс навряд чи мінятиметься. І навіть якщо комерційний курс підніметься до 5,05, то це буде в рамках того коридору, який встановив Нацбанк. Девальвація продовжуватиметься і наступного року, і я не виключаю, що до кінця 2009 року ми можемо вийти на рівень 5,20-5,25 гривень за долар. Якщо не буде різного сорту ескалацій, то я не бачу чинників для подальших стрибків.

Ефект від дорогого долара

Якщо населення має заощадження в доларах, то зараз воно опиняється у виграші. Навесні депозити від різкого зниження курсу американської валюти подешевшали, а зараз відбувається компенсація тих непередбачених збитків. В принципі девальвація національної грошової одиниці повинна сприяти експорту і зниженню імпорту. Але істотних змін не повинно бути.

Ситуація з інфляцією може розвиватися за двома сценаріями. Якщо населення кинеться купувати долари і запас готівкової гривні буде маленьким, ціни на товари не зможуть підвищуватися через те, що дохід громадян, якщо відняти переведену в долари масу, не зростатиме так стрімко. Але з іншого боку, девальвація — це інфляційний чинник. Хоча набагато більшими чинниками для інфляції є протистояння у владі та різні обмеження, які запроваджуються на ринках. По-справжньому ефективний спосіб зменшити інфляцію — це збільшення пропозиції товарів і послуг, а це у нас робиться досить слабко.

Експерт пояснює, що на даний момент «питання полягає не в тому, хто візьме на себе ініціативу, а наскільки буде готова та сторона (до якої звернуться) підтримати цю ініціативу». 

Зараз на рівні заяв і декларацій, — враховуючи, що серед населення ідея дострокових виборів не популярна, — в принципі виграшно говорити, що партія виступає проти дострокових виборів і закликає всіх інших утворити коаліцію, — відзначає пан Якименко. Але, з іншого боку, підкреслює він, реальні політичні інтереси такі, що створення певної коаліції — «це втрата для рейтингів на рівні підтримки електорату в регіонах». 

Необхідність створення тієї або іншої коаліції також вимагає узгодження інтересів основних підприємницьких груп, які входять до складу тих або інших фракцій, говорить Юрій Якименко. «Чи є зараз консенсус по всіх цих питаннях, або напередодні нових виборів розвертається конкуренція — хто займе домінуючі позиції? На мій погляд, єдності немає, —стверджує він, — Тобто, немає  розуміння того, що виборів можна уникнути». Це розуміння, вважає експерт, існує лише на «вербальному рівні». 

Партія регіонів визначила парламентерів для ведення переговорів зі всіма парламентськими фракціями, включаючи НУНС. Сигнал з боку Партії регіонів поданий. Але, з іншого боку, «Наша Україна» вже оголосила, що вона не готова вести переговори з двома фракціями — це ПР і КПУ — унаслідок серйозних політичних розбіжностей. Що ж до останніх форматів можливих коаліцій, то і тут, вважає експерт, «реальних шансів немає»; є «заява про готовність до таких переговорів, можливо, навіть самі переговори матимуть місце, але більше шансів має той варіант подій, при якому коаліція не буде сформована». 

«Що стосується коаліції ПР і БЮТ то тут, з одного боку, є демонстрація небажання лідерами цих політичних сил дострокових виборів, оскільки ці вибори не потрібні Україні, підсумовує Якименко. — З іншого боку — реально слід розуміти, що президентська компанія не дозволить цим двом силам уживатися в одному союзі без втрат для їхніх кандидатів на старті виборчої компанії, виходячи з того, що ці дві сили є конкурентами за президентське крісло на виборах-2010». 

«Будуть дострокові вибори або виникнуть інші варіанти розвитку подій — це залежатиме від рішення Президента — видавати указ про розпуск парламенту або продумати варіант існування без коаліційного парламенту», — підсумовує пан Якименко.

Віталій Портников: Серед тем, які були порушені Президентом України Віктором Ющенком на сесії Генасамблеї ООН, була ще й тема, яку обговорювали цими днями в американському конгресі. Це тема українського Голодомору.

І от зараз так виходить дивовижним чином, що тема українського Голодомору сполучується у виступах Президента України з жорсткою антиросійською риторикою, з тим, що фактично сьогодні створює не просто певне тло в російсько-українських відносинах, а що дозволяє говорити, що саме Президент України Віктор Ющенко на відміну від Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко є людиною, яка сконцентровано намагається зробити все, щоб Росія і Україна, так би мовити, були в жорсткій, принаймні риторичній, конфронтації.

Віталій Портников: Валерію, дійсно досить важливо зрозуміти, наскільки ось такі політичні орієнтири українського Президента в історичних подіях (це не тільки Голодомору стосується, це й багатьох історичних моментів стосується, які використовує Віктор Ющенко в своїй політичній діяльності для створення свого образу певного) стають заручниками його солідарності з Тбілісі, його конфронтації з Москвою.

Як це можуть використати, умовно кажучи, політичні опоненти Віктора Ющенка і тут в Україні люди, які сподіваються, що вже за певний час його на політичній арені не буде, і там в Росії, де вирішили вже точно, що він не є партнером по переговорах, взагалі не є людиною, з якою можна про щось домовитися?

Валерій Чалий: З Вами важко говорити, тому що Ви вже розставили усі акценти.

Віталій Портников: Ні, не розставив. Я кажу тільки про позицію опонентів, а потрібно казати про позицію…

Валерій Чалий: Якщо дозволите, то я вважаю, що оцінки, які Ви дали на початку передачі, що виступ Ющенка був продовженням якоїсь антиросійської позиції…

Я уважно прочитав цей виступ, він мені сподобався, тому що саме в цьому виступі вперше на відміну від заяв до журналістів, до ЗМІ напередодні Генасамблеї Віктор Ющенко вживав такі об’єднуючі терміни.

Наприклад, він висловив співчуття до трагедії кожної людини, кожної сім’ї незалежно від крові і сторони фронту: і грузинів, і осетинів, і росіян.

Він сказав, що ці трагедії зачепили й інші народи, які поки що чомусь ще не дали відповідної історичної оцінки.

Віталій Портников: Ну, це те, що російська сторона ніколи не хоче чути.

Валерій Чалий: Так.

Я дивуюся, чому росіяни не здатні поки що дати оцінку своїй історії? Адже також росіяни були постраждалими в різних моментах сталінського режиму.

Тобто, питання насправді, чи це поєднує спільну позицію з Саакашвілі, те, що Вис казали, то я так би вважав. Тому що просто Генасамблея не дає можливість навіть президентам виступати більше 5 хвилин і дуже часто.

Тому виступ (до речі, зверніть увагу) Віктор Ющенко прочитав. Цей виступ - це квінтесенція роботи багатьох і підготовка позиції України. На мій погляд, ця позиція була підготовлена дуже досконало.

Інша справа тепер, як ми будемо вести справи стосовно вже міжнародних правових механізмів. Тут, з одного боку, я підтримую такі намагання через дипломатичну службу, через важелі міжнародного впливу в листопаді  розглянути це питання через резолюцію.

Але те, що я не підтримую, це те, щоб це питання й інші питання історичної пам’яті стали єдиним індикатором ефективності роботи дипломатичної служби України. Бо в дипломатичної служби в зовнішній політиці України є багато пріоритетів, серед яких один із пріоритетів – це відносини з ключовими стратегічними партнерами: ЄС, США і Росією. Тому баланс знайти треба.

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)

— На мій погляд така коаліція швидше не відбудеться, попри всі зусилля, які демонструються політичними силами нібито задля її створення. Головна причина скепсису та ж сама — конфлікт між Президентом і прем’єр-міністром. Останні дні засвідчили, що цей конфлікт продовжується і навіть загострюється. Відтак робота НУНС і БЮТ в рамках однієї коаліції мені видається неможливою.

На його думку, рух до Євросоюзу — це об’єктивний процес, який випливає з національних інтересів, а вироблення загальної платформи та підходів щодо вступу в НАТО в країні не закінчене. «Сьогодні ця норма існує в законодавстві, українська влада здійснює цю політику (причому при різних урядах і президентах). Але ми трохи випереджаємо події. Сьогодні питання про членство України в НАТО не стоїть. Україна не готова до членства в НАТО. НАТО не готове прийняти Україну до своїх лав, і таке питання ніде серйозно не обговорюється», — заявив В.Чалий.

За його словами, обговорюється тільки отримання Україною Плану дій щодо членства в Альянсі. Експерт не впевнений, що ПДЧ є знаком рівності та прямою дорогою в НАТО. Водночас, за словами В.Чалого, він розуміє, що позиція Росії полягає в тому, щоб діяти на випередження і запобігти вступу України в НАТО ще на самому початку процесу.

«Такий підхід має право на існування внаслідок захистом їхніх національних інтересів, але його складно зрозуміти з погляду України, яка бачить у тому ж ПДЧ не тільки перший крок до вступу, а гарний інструмент для здійснення внутрішніх реформ», — сказав експерт.

В.Чалий пояснив, що якби не було цільових планів Україна-НАТО, то на потреби армії не «виділялося б стільки грошей, скільки виділено під певним пресингом і певною прозорістю для громадянського суспільства». «Тому говорити тільки про військові аспекти вступу в НАТО не варто. Сьогодні це елемент повернення України в європейський контекст», — зазначив В.Чалий.

Якби був інший, реалістичний варіант забезпечення національної безпеки, то українська сторона серйозно розглядала б його, сказав експерт, згадавши заяву Президента Росії Д.Медведєва про необхідність заміни НАТО на європейську систему безпеки без участі США. «Але такого варіанту немає, і НАТО де-факто залишається ключовою організацією в забезпеченні безпеки в Європі. І залишатиметься такою ще 10-20 років, про що говорять європейські експерти, яким така ситуація теж може не подобатися», — заявив В.Чалий.

Відповідаючи на запитання про тимчасові терміни виконання Україною умов ПДЧ, В.Чалий зазначив, що в теперішній ситуації в країні це може зайняти, за аналогією з Албанією, близько 9 років.

«Україна не може, не хоче і не буде „сірою зоною” між двома військовими блоками – НАТО та ОДКБ, і між двома інтеграційними системами. Ми не зможемо перебувати довго в цьому транзитному статусі. Це реальна загроза нашій національній безпеці. Наш вибір, який з боку може виглядати як антиросійський вибір, насправді зумовлений внутрішніми причинами», — наголосив В.Чалий.

Експерт сказав, що національні інтереси України та Росії можуть об’єктивно не збігатися. «Період подальших відносин буде складним переплетінням співпраці, партнерства і, на жаль, конфронтації. До цього ми повинні бути готові і прагнути знизити градус напруги в громадській думці», — сказав він.

А от на що криза може вплинути, так це на фінансову стабільність підприємств чи установ, які мають великі зовнішні запозичення. Можуть постраждати сфери економіки, пов’язані з будівництвом та іпотекою. Але тут, на думку пана Юрчишина, «просто потрібно навести порядок; тому що якщо рентабельність становить 200%, мабуть щось не в порядку, і ті ресурси, які нароблялися під такі прибутки, мають використовуватися зараз». «Цілком можливо, що постраждає металургія через те, що світова фінансова криза пошириться на реальний сектор, знизиться сукупний світовий попит, відтак знизиться попит на нашу основну експортну продукцію», — додає експерт.

Виходить, що фінансова криза в Україні зараз не настільки сильна, як у світі. Проте з її наслідками треба боротися, більше того, необхідно попереджати її ймовірне поглиблення. Наприклад, у США на порятунок фінансової системи хотіли виділити 700 мільярдів доларів, Конгрес такого рішення не підтримав, і криза поглибилася. На думку Василя Юрчишина, задля того, щоб подібних речей не було в нас, першочергово «потрібно, щоб не захоплювала ейфорія, провести дуже чіткий, прискіпливий аналіз». У першу чергу, владі.

«Якщо подивимося на плани уряду на наступний рік, побачимо надзвичайно оптимістичні показники щодо зростання експорту, інфляції, зростанню економіки загалом. Це, здається, дуже оптимістично в умовах скорочення сукупного попиту, підвищення вартості енергоресурсів, а українська економіка залишається дуже залежною від експорту і від імпорту. На газ добре, якщо ми вкладемося в 350-400 доларів за тисячу кубометров», — вважає економіст. Він очікує на прискіпливий аналіз, розуміння ризиків і розробку стратегії узгоджених дій Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Нацбанку в умовах, якщо ситуація буде погіршуватися.

Директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Саприкін спрогнозував, що Тимошенко повернеться з Росії без нової ціни на газ. «На сьогодні Газпром не має ціни від видобувачів з країн Центральної Азії. Тобто він підписав частину документів щодо так званого формульного ціноутворення з цими країнами. Кінцевої ціни не має сам Газпром. Отже, якщо не має ціни Газпром, то Тимошенко, безумовно, виходячи з об’єктивних обставин, не може привезти нову ціну на газ для України», — пояснив він.

Пан Саприкін також зазначив у коментарі агенції РБК-Україна, що підписанню довгострокової угоди з РФ по газу заважають внутрішньополітичні конфлікти в Україні. При цьому він зазначив, що запланований візит прем’єр-міністра Юлії Тимошенко до Москви буде дуже важливим з погляду підготовки попередніх документів.

Директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин упевнений, що про кризу в нашій державі говорити поки не можна. «Ну яка криза, якщо сім відсотків зростання ВВП?», — сказав він.

Експерт, зокрема, відзначив, що надходження інвестицій, не дивлячись на певне зниження і погіршення рейтингів, продовжується, та й переговорний процес щодо ціни на газ теж відносно успішний.

Щоправда, пан Юрчишин визнав, що інфляція в країні висока, але додав, що критичною вона не є. «Так, інфляція до кінця 2008 року зростатиме, зокрема внаслідок політичної напруженості. Це підштовхуватиме ціну на житлово-комунальні послуги. Торговий баланс продовжуватиме погіршуватися. Це природно. Це все, звичайно ж, чинники, які є ризиковими для стійкого розвитку економіки», — сказав він.

Як можна понизити негативний вплив цих чинників? Тут, безумовно, потрібно виходити з того, наскільки це залежить від України. За словами Василя Юрчишина, істотний вплив на валютну політику справляє динаміка долара на міжнародних ринках. «Тут ми нічого не можемо зробити. Динаміка євро по відношенню до долара, рубля по відношенню до долара, гривні по відношенню до долара впливає на конкурентні позиції України, гривня якої так чи інакше прив’язана до долара або зорієнтована на долар», — сказав експерт. Наприклад, якщо відбудеться істотне зміцнення долара або рубля по відношенню до євро, це може погіршити наші конкурентні позиції. І тут Україна навряд чи щось зможе зробити.

Навряд чи якось може вплинути Україна і на ціни на нафту. Зараз ціна має тенденцію до зниження, але незрозуміло, що буде через місяць-другий. «Якщо продовжуватиметься зниження цін на нафту, то, звичайно ж, Україна виграє, але не завдяки своїй політиці, а завдяки зовнішньому чиннику», — сказав пан Юрчишин.

У той же час, економічна криза боляче вдарила по українському виробникові, в першу чергу, металу. Зараз об’єм виробництва досяг мінімального значення за останні чотири роки. Якщо уряд не вживе екстрених заходів з підтримки металургійної галузі, наслідки можуть бути плачевними: від недовиконання бюджету і масових звільнень до глобальної кризи української економіки — ці заяви, поширювані самими металургами, звичайно, згущують фарби — але, як вважають експерти, не так уже сильно.

Адже в світі і насправді почали падати ціни на метал. Причини — фінансова криза і криза іпотечного кредитування. На думку Василя Юрчишина, зниження цін на метали в світі може погіршити торговий баланс в Україні. «Якщо відновиться попит на рівні хоч би початку 2008 року, то ситуація може бути не такою гнітючою. Але знову-таки це не те, що від нас залежить», — підкреслив він.

Наскільки вдасться збалансувати ризики, що стоять перед українською економікою? На думку Василя Юрчишина, для цього, перш за все, потрібно, щоб Мінекономіки і Мінфін разом з Нацбанком розробили і представили програму надзвичайних заходів на випадок, якщо в країні розвиватимуться кризові явища. Головне, за його словами — уважно стежити за ризиками, щоб вчасно вживати необхідні заходи.

— Рішення почати бойові дії часто ухвалюються під килимом у великих кабінетах. Моя особиста думка — війна готувалася Росією заздалегідь. Це і вихід РФ з договору по звичайних озброєннях, і гра м’язами, і прийняття жорсткої позиції в зовнішній політиці. Кажучи картярською мовою, Росія останнім часом нагромаджувала козирі.

Незадовго до бойових дій росіяни проводили в тому регіоні крупні військові навчання. Це могло бути як засобом стримування, так і способом відмобілізувати армію, підготувати її до війни. Але розрахунок був, я упевнений, і на крайню імпульсивність Михайла Саакашвілі, на можливість спровокувати його на крайнощі. І введення додаткових російських військ до Південної Осетії не виправдовує поведінку грузинського лідера.

Розслідування комісії Ради Європи може покроково відновити хід подій, використовуючи дані з супутників, які повинні були засікти пересування військ, і перехресний допит свідків. Втім, розслідування можна і зірвати, приховавши свідків, не допустившись слідчих в якісь райони бойових дій. І я б не став звинувачувати, до виведення експертів, якусь сторону в провокації війни.

Раніше в коментарі «Газеті по-київськи» він зазначив: «Я думаю, що зараз курс роздувають спекулятивні і панічні настрої. Вище курс вже не буде, це його „стеля”. У найближчі кілька днів слід чекати помірної стабілізації. Далі почнеться поступове зниження до якогось прийнятного рівня. Я не виключаю, що до кінця року ми вийдемо на курс 5,05 грн. за долар. Звичайно, є мінімальна можливість існування валютного „чорного ринку”. Але особисто я не бачу, з якого дива він зможе розквітнути. Як елемент може бути — наприклад, в обміннику висить цифра 5,30, а поруч за 5,50 пропонують. Але це не матиме такого значення, як вісім-десять років тому», — підсумував пан Юрчишин.

— Насправді ці дострокові вибори лише частково можуть вирішити проблему політичної кризи, оскільки першопричина її залишається — це конкуренція ключових політичних лідерів і їх майбутня участь в президентських виборах. Зараз йде боротьба за кращі стартові позиції на передодні цих виборів, кращі шанси на них. Нинішній розпуск парламенту і дострокові вибори можна вважати лише елементом цієї великої політичної кампанії, цілі якої в принципі інші. Більше того, не зрозуміло чи буде політична криза розв`язана і після президентських виборів. Якщо після перевиборів буде сформовано той чи інший формат парламентської коаліції, в майбутньому можливе протистояння між Президентом і тим форматом коаліції, що сформується.

Очевидно, що є системні передумови виникнення такого роду криз. Недостатньо розмежовані повноваження між Президентом і парламентською більшістю. Текст Конституції переповнений взаємозаперечностями. А отже інституційне підгрунтя для вирішення кризи — конституційна реформа.

«В умовах певного погіршення україно-російських стосунків та непростої ситуації в енергетичній сфері, Меморандум, підписаний прем’єром Тимошенко в Москві — це суттєве досягнення. 

Найбільшим позитивом цієї рамкової угоди можна назвати наявність трирічного перехідного періоду на розрахунки за газ за світовою ціною.  Це дасть можливість Україні провести відповідну підготовку власного енергосектору та економіки в цілому до високої ціни на імпортований газ.

Ще один плюс Меморандуму — це усунення із газових схем штучної, зайвої ланки: посередників, які нічого не виробляють, не добувають, і чия присутність у ланцюгу постачання газу робить всю схему непрозорою. Усунення посередників — це те, чого Юлія Тимошенко домагалася протягом останніх років.

Надзвичайно важливо, що в Меморандумі, який привезла з Москви прем’єр-міністр означені: поновлення зв’язку між ціною на газ та ціною на його транзит територією України,  а також можливість спільного з „Газпромом” експорту газу. Адже раніше Україна не мала можливості експортувати надлишки газу. Отже, Меморандум Тимошенко-Путіна загалом можна оцінити, як позитиву для України угоду».

Він, зокрема, нагадав, що до подібних заходів НБУ вдавався у 2004 році, «у період ескалації президентської кампанії». Сьогодні ж, на думку експерта, фінансова стабільність має бути важливішою за розширення кредитування в Україні.

«Ці заходи Нацбанку адекватні та вчасні, інакше кризова ситуація загрожувала перерости в паніку. Ще чинники не усунені, але суттєво менші. І могли постраждати ті економічні агенти, яким потрібні кошти для розвитку», — переконаний пан Юрчишин.

На його думку, заходи НБУ вплинуть на обмеження житлового кредитування, проте не стануть головним чинником цього процесу. «Вже до кризи, спостерігалося зменшення обсягів, проблеми в іпотечному, житловому кредитуванні були. Не думаю, що це матиме суттєвий вплив на суто внутрішні чинники», — додав економіст.

Відповідаємо.

Як і годиться, у належний час, у липні, служба опитування провела, результати отримала і поклала в належний портфель з метою принагідно повідомити напередодні свята.

Проте — сталися події, котрі, за нашим припущенням, могли думки громадян про незалежність країни, її цінності... дещо відкоригувати. Бо одна річ про незалежність розмірковувати під ясним небом, коли їй, власне, нічого, окрім нас самих, не загрожує. І зовсім інша, як нам здавалося, коли на наших очах одна держава, вона ж наш стратегічний партнер, показала іншому, не менш стратегічному нашому партнерові, що незалежність, суверенітет, територіальна цілісність — це такі, по суті, умовності, що ними можна невимушено, легко знехтувати. Тільки тому, що одна держава — дуже велика, а друга — ні.

Тому ми повторили опитування в останній тиждень серпня, коли згадані події вже неможливими не здавалися, але й звичними теж навряд чи. Припущення не підтвердилися. Зі ставленням громадян до незалежності власної країни і до її захисту в цілому нічого не відбулося. Зовсім. Різниця коли і є, то в межах похибки вибірки.

Два приклади. Якби референдум щодо питання державної незалежності України відбувався «сьогодні», то в липні її підтримали б 50% громадян, не підтримали б — 25%. У серпні відповідно — 52 і 22%. Якби щось сталося несподіване, то захищати країну, як правило, готові були 51—53%, а цього серпня — 48%.

Пояснити це важко.

Чи це наше споконвічне хата скраю, чужа війна, тут би вдома розібратися. Чи це ми незалежність цінуємо не надто, оскільки вона здебільшого не наша, а державна. А якщо держава у нас від нас не залежна, то нехай сама про себе дбає...

Залишається все це констатувати і навздогін святу віддавати данину традиції.

Дійові особи викладеного нижче цілком традиційні: громадяни і президент країни — гарант і її незалежності, і їхніх прав і свобод. Посада така.

Декорації теж цілком традиційні. Чинний президент, щоправда, книжок поки що не пише. Але стаття знайшлася, за часів його неформального ще кандидатства на пост гаранта. Розумна стаття. У принципі, можна було б узагалі нічого з нагоди минулого вже свята не писати, а просто її передрукувати, коми не помінявши. Усе в ній — як сьогодні написано.

На підтримку традицій

Традиція зобов’язує в день народження казати приємні слова й компліменти. Але поки що громадяни України не можуть дотриматися цієї традиції.

Показово, що найжорсткіші оцінки та безсторонні характеристики дають самі громадяни у ході соціологічних опитувань, уже традиційних напередодні свята.

Рік тому мене вразили дані Центру Разумкова: понад 53% українців зізналися, що не вважають Україну незалежною державою…

В.Ющенко, серпень 2003 р.

У липні 2008 р. зізналися, що не вважають Україну незалежною державою трохи менше — 49% її громадян. Упевнені, що Україна є справді незалежною державою, — 36%. Рівно стільки ж, скільки було 2003-го, коли до мітингу на Співочому полі залишався рік, а до першого виходу Віктора Андрійовича в ролі президента на святкову трибуну в День незалежності країни — два. І оцінки громадянами ситуації в країні Віктора Андрійовича ще вражали.

Однак тепер ці цифри Віктора Андрійовича не вражають. Він їх не бачить, не чує і чути не хоче. З того моменту, коли вони перестали відповідати його особистим, чи, як він тепер каже, приватним, уявленням про те, що повинні думати громадяни. А даремно.

По-перше, громадяни на минулих парламентських виборах уже висловили своє ставлення до політичної сили, котру Віктор Андрійович приватно підтримував. А по-друге, настала осінь. Не в тому сенсі, що за вікном вересень. А в тому, що йде третя чверть, осінь тобто, каденції Віктора Андрійовича. Час рахувати курчат. І громадяни їх уже підраховують.

Тим більше що аванси гаранту було видано небачені. Нагадаю: у квітні 2005 р. дії Віктора Андрійовича підтримували 74% громадян країни, у т.ч. 47% — повністю й беззастережно. А в серпні того ж року — країну вважали справді незалежною 49% проти 37% тих, хто її незалежною не вважав, і це був єдиний за всі роки досліджень випадок, коли баланс думок склався на користь дійсної незалежності, а...

Згадуючи все це, так і кортить засмутитися світлою печаллю і голосом Гурченко з придихом і притупуванням заспівати, «как молоды мы были, как искренне любили и верили...», втім, вона співає, здається, іншу пісню, але теж дуже зворушливу.

Зі святом, щоправда, й тоді не вельми складалося, але все ж таки. 22% громадян вважали його справді великим святом, а 40% — просто святом.

У липні вважали День незалеж­ності великим святом 15% (у серпні, у розпал святкувань і парадів — 16%). А просто офіційним святом — як було 40%, так у липні 40% і залишалося (у серпні — 44%).

Можливо, тому, що свято ж офіційне, державне, а держава наша...

Про свято і державу

Очевидно, причина настільки буденного ставлення до 24 серпня криється в тому, що держава не змогла створити ефективну демократичну модель, яка... наблизила б нас до європейських стандартів життя.

В.Ющенко, серпень 2003 р.

Так. Як було очевидно п’ять років тому, так і залишилося. За винятком згаданого нетривалого періоду блакитних фонтанів і червоних троянд, хоча це все ж таки інша пісня, там щось, здається, про «чушь прекрасную»...

Ага, так про європейські стандарти.

Багато років поспіль ми запитували громадян: «Як Ви вважаєте, яким чином, порівняно з 1991 р., змінилася ситуація в Україні в таких сферах?..». Громадяни терпляче відповідали. Щоб не дуже описувати, погляньмо на таблицю. З безлічі в ній наведених цифр можна зробити три висновки.

Перший. Якщо кинути не надто уважний погляд на весь період 2001—2008 рр., то виявиться, що, на думку громадян, ситуація майже в усіх зазначених сферах тією чи іншою мірою поліпшилася. І найбільше — в частині рівня життя населення, соціальної захищеності та рівня демократії. Проте руки, підняті для оплесків, краще опустити.

З огляду, по-перше, на майже нульову базу порівняння, особливо в частині рівня життя та соціальної захищеності (не слід забувати, що база — це 2000 р., фактично перший, коли після восьмирічного вільного падіння мільйонів громадян країни у «вільний ринок» намітилося таке-сяке економічне зростання).

По-друге — на частину громадян, яких поліпшення торкнулися. На пряме запитання про програш/виграш сім’ї від здобуття Україною незалежності респонденти прямо відповіли: більше виграли — 23%; більше програли — 47%; так і не зрозуміли — 30%.

По-третє — на темпи зазначених поліпшень. Якщо за 17 років 23%, то так довго люди не живуть. Що вони успішно й демонструють, зменшуючись у своїй кількості на 300 тис. індивідів на рік, і до 2015 р., коли очікується досягнення ВВП рівня 1990 р., доживуть приблизно 43 млн. з 51 тих, хто вийшов із точки А, але про це іншим разом.

Другий. Якщо погляд тепер сфокусувати на роках каденції Віктора Андрійовича — 2005—2008, то можна завважити, що, на думку громадян, протягом цього відрізка часу ситуація в усіх сферах тією чи іншою мірою погіршилася.

І що показово. Погіршилася вона, на думку громадян, у тих сферах, які Віктор Андрійович вважає предметом свого особливого піклування та успіхів, а самого себе в них же — якщо не взірцем, то дуже близько, у сутінках не розгледиш.

Ідеться, природно, про мораль і культуру. Навіть у серпні 2005 р. тільки 20% громадян вважали, що ситуація з суспільною мораллю поліпшилася, вважали навпаки 42%, баланс — мінус 22. Нині поліпшення бачать іще менше — 12%, погіршення 63%, баланс — мінус 51.

З культурою приблизно так само — і це ще до присвоєння звань народних артистів пп. Поплавському і Данилкові.

І тут жодних пояснень не потрібно — суспільство, в якому квітне, як сказав Віктор Андрійович, корупція, і не менше процвітає злочинність, ні моральним, ні висококультурним бути не може. За визначенням.

Бо мораль — це не проповідь, і тим більше не розповіді про те, як «ми служили священну літургію». Сказано ж у Книзі книг «за плодами пізнаєте їх». Не за словами.

Третій. Нинішні «жорсткі й безсторонні характеристики» з боку громадян рівнів злочинності, корупції, моралі та культури дуже вже схожі на липневі 2004 р. Останні за Леоніда Даниловича, які так вразили ще Віктора Андрійовича. Не полінуйтеся подивитися згадану вище таблицю. Тобто в цій частині Віктор Андрійович в якому стані країну прийняв, у такому й здає. Хочеться думати.

Але ж не зайво нагадати, що, напучуючи нового президента на великі труди праведні на ниві служіння — і далі так само красиво, громадяни висловили йому такі побажання: «рішуча боротьба зі злочинністю та корупцією» (зазначили 97% респондентів), «боротьба з олігархами» (78%), «розвиток демократії в Україні» (77%), «зміцнення незалежності країни» (76%). Саме в такій послідовності.

Певно, громадяни вважають, що без перших двох пунктів наступних бути не може. А тому — очевидно, що причина настільки буденного ставлення до 24 серпня криється в тому, що держава не змогла — і далі за текстом статті Віктора Андрійовича.

Про державу і європейські стандарти

Боляче, що Україна стала країною втрачених можливостей.

І дванадцятий рік незалежності не став винятком у цьому ланцюжку розчарувань:

Україна ще далі віддаляється від Європи.

В.Ющенко, серпень 2003 р.

Боляче. Тим більше і тим болючіше що країна Європи гідна без будь-яких сумнівів: країна прекрасна, найкраща у світі, тому що Батьківщина, і за всіх негативів більшість із нас вважають країну Україну Батьківщиною.

Тільки рік «дванадцятий» змінюємо на «сімнадцятий». Смисл і гарне слово «релевантність» не страждають. Бо «ще далі віддаляється від Європи» — це про Паризький саміт 9 вересня, минулого вівторка, на якому, як відомо, розглядали питання нової угоди України з ЄС про подальше поглиблення, розширення та перспективи.

Ну і що мав сказати нащадок римлян Саркозі, побачивши перед собою один з інститутів Української держави, коли інший залишився вдома, тому що пісочницю не поділили, чи не так поділили, чи не з тим поділили?

Не можу не зробити відступу — знову про Фрейда, котрий усе ж таки мав народитися, вирости й померти тільки в Києві, десь між Грушевського і Банковою. Чудову обмовку відомого регіонала «Брут, ти мені друг, але істина дорожча» мусять вивчати всі кафедри соціальної психології та політології країни, а студенти — писати реферати про брутальну українську політику. Бо краще годі й сказати. До речі, знаєте, як називається стаття Віктора Андрійовича, з якої епіграфи? «У реформи не граються, тим більше з політичними шулерами». Так...

Так-от, інститут, звісно, повернулася додому з перемогою. Мій друг Ніколя, каже, сказав, що двері в Європейський Союз для нас не відчинені, але й не зачинені. Чи навпаки, не зачинені, але й не відчинені...

Як на мене, то хто ці двері бачив? Немає їх і ніколи не було. Це як в анекдоті про розумника, котрий б’є лобом підлогу й канючить про виграш. Щоб виграти, потрібно купити лотерейний квиток. Щоб увійти в двері, потрібно не канючити про сигнал, а бодай у напрямку до них із місця зрушити. На дальніх підступах.

Із цим проблеми.

Тут інституції і можновладці не квапляться. Поговорити про європейські стандарти в частині прозорості, відкритості, підконтрольності влади суспільству — хлібом не годуй. Але робити це все — з якої радості?

Будуть тут європейці бігати, носа пхати куди заманеться, запитувати про різне, гроші, мовляв, де, наприклад від продажу «Криворіжсталі»...

Зі своїми простіше. Побачили громадяни, що влада не підконтрольна, зрозуміли — і сидять тихо під лавкою, купюри на хабарі збирають. А слово «Майдан», якщо громадян більше одного, краще не вимовляти, звіріють.

Держава зобов’язана формувати в громадянах два почуття: захищеності і справедливості. І все. Навіть в Османській імперії до султана зверталися з одним-єдиним: «Захисту і справедливості прошу». Для забезпечення цих самих почуттів у державі існують закон і гарант. Гарант може зватися як завгодно — від кагана до президента, а закон — він закон і є.

Отже, перше — захищеність. Відповідно до результатів серпневого опитування, переважна більшість громадян України не почуваються захищеними ні від чого. Від стихійних лих — 91%, від техногенних катастроф — 89%, від терористичних актів — 85%, від епідемічних захворювань (туберкульозу, наприклад) — 84%, від воєнної агресії — 81%, від зазіхань на власність (будь-яку, від бізнесу до житла) — 79%.

Наявність почуття захищеності засвідчили від 6% громадян, спокійних із приводу стихійних лих і техногенних катастроф, до 12% тих, хто не відчуває страху з приводу воєнної агресії. Не знайшлися що відповісти — від 2% із приводу стихійних лих до 10% — із приводу власності.

Можна, звісно, заперечити, що від стихійних лих захистити важко, на те воно й стихійне лихо. Але, по-перше, є багато способів запобігти, убезпечити, загалом — заходи превентивні вжити. У всякому разі, ліс рубати не сліпнучи від жадібності, цементу й іншого гравію красти менше, у прибережній смузі, на схилах житла не будувати і багато-багато іншого не робити.

А якщо хочете подивитися, чого робити не треба, — ласкаво просимо до столиці, тут над Аскольдовою могилою будиночок зібралися побудувати, близнюка того, із приводу якого Віктор Андрійович дуже гнівався, обіцяв особисто по цеглинці розібрати. Можете також по Дніпру або по будь-якій місцевій річечці пропливти й спробувати до берега пристати. Тільки відразу Джером-Джерома томик із собою візьміть, там гарно про приватну власність на річкові береги написано...

Про те, чи відчувають громадяни захищеність своїх прав, цього разу ми не запитували, немає потреби. Відповідне опитування було проведено в лютому цього року. Результати: протягом 2007 р. було порушено права 22% громадян країни. 58% із них нікуди не зверталися й відновлення порушених прав не просили. Бо кожен другий громадянин країни упевнений (або знає), що суди корумповані, а друге за потужністю джерело порушень прав після кримінальних структур — правоохоронний орган, міліція (58% і 45% відповідно).

Діяльність гаранта прав і свобод громадян у сфері захисту цих самих прав і свобод громадяни оцінили трохи вище «трійки» — 3,06 за п’ятибальною системою. Вся судова система країни отримала 2,53. Нижче — тільки згадана вже міліція (2,48), народні депутати (2,41) і політичні партії (2,45). Продовжувати?

Добре. Два приклади навмання без коментарів.

Перший. 1 жовтня 2007 р. за одне засідання Київрада роздала 300 га землі. Без конкурсу, без проектів землевідведення, без узгодження з Генпланом, з голосу, зокрема якимсь студентам, мабуть, за відмінне навчання. Більшість ділянок розташовані в межах різноманітних охоронних зон, червоних ліній, у прибережній смузі Дніпра, у ландшафтних заповідниках, скверах, парках і інших місцях, які суворо охороняються законом. Порушень було стільки, що не витримала навіть Генеральна прокуратура. А всі суди за субординацією нагору аж до апеляційного рішення Київради визнали незаконними і повеліли землі повернути, винних покарати.

У липні-серпні Верховний суд України скасував рішення Київського апеляційного суду про визнання видачі земель незаконною і відмовив Генпрокуратурі в касації. Рішення Верховного суду остаточне й оскарженню не підлягає.

19 серпня мер Києва, він же глава КМДА Л.Черновецький, президентом країни нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня «за значний особистий внесок у... розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення і з нагоди 17-ї річниці незалежності України».

Другий. Був якось по телебаченню сюжет щодо чергової справи про землю на Південному березі Криму. Мер приморського містечка на запитання, а чи все в порядку з землею, чи не порушується закон, оком не змигнувши, обурився: ви що, як можна, якби ми порушували закон, то давно сиділи б у в’язниці! І очима так — кліп-кліп. У журналіста, який поставив це запитання, мову відібрало.

Бандитам — тюрми, кажете? Дуже смішно.

Друге — справедливість. Йдеться не про ту, яка є у БЮТ і за яку варто боротися. За ту справедливість нехай бореться й здобуває пан Губський, який добре вміє рахувати «підйом» на долар. Князь Монако не гідний йому шнурки зав’язувати, скільки там того Монако, 200 гектарів не набереться, а в Богдана Володимировича, кажуть, уже за 2 000 000 (прописом: два мільйони), перевалило. Після нього всі решта одержать полум’яну промову Юлії Володимирівни зі зворушливим «любі мої» і гарну фотографію, щоби поставити на етажерку серед портретів родичів.

Йдеться про нормальну справедливість розподілу і перерозподілу національного доходу, яку найзапекліший ліберал, але бодай трохи освічений і не на службі в Ріната Леонідовича, не заперечує і в дусі Шарікова не трактує.

І громадяни, котрі не всі в університетах навчалися, дуже точно справедливість розуміють і відчувають.

Із двох тверджень: «Люди повинні бути рівними в соціально-економічному, матеріальному плані. Не повинно бути багатих і бідних» і «Люди повинні бути рівними перед законом, мати рівні права. А матеріальний рівень повинен залежати від праці і здібностей» більшість — 71% — вибрали друге. Перше — тільки 26%.

З таких двох: «У суспільстві не повинно бути великої прірви між багатими і бідними» і «Не варто штучно зменшувати різницю в прибутках найбагатших і найбідніших верств населення, навіть якщо ця різниця велика» більшість — 57% — вибрали перше. Друге — 34%.

Ось між цими твердженнями і лежить справедливість. Рівність — у правах і перед законом. Нерівність — у здібностях і праці. Справедливість — у мірі.

На тому і стоїть теперішня Європа.

Про відповідальність

… Відповідальність за втрачений історичний шанс

стати частиною демократичної Європи

лежатиме на конкретних політиках,

конкретних політичних силах.

В.Ющенко, серпень 2003 р.

Це правда. Вже лежить і буде лежати.

І найбільше — за те, що у своєму нестримному прагненні поділити/переділити заводи, газети, пароплави, землі й усе, що на них, конкретні політики і конкретні політичні сили ділять, розділяють і рвуть на частини саму Україну.

Повертаючись до повторного опитування громадян. Як і було сказано, між двома опитуваннями з їхніми позиціями щодо ставлення до незалежності і готовності до захисту країни в цілому нічого не відбулося. У цілому.

У липні незалежність України, якби референдум проходив «сьогодні», підтримали б 30% жителів Сходу, не підтримали б — 41%. У серпні: підтримали б — 39%, не підтримали б — 26%.

Важко сказати, що вплинуло на піднесення патріотизму жителів Сходу, Схід, як відомо, справа тонка, а де тонко… Ні, з огляду на наведені цифри, це не про те.

Тонко в нас, громадяни, на Півдні. Там, де Крим. Дуже тонко...

У липні незалежність України підтримали б 35% жителів Півдня, не підтримали б — 36%. У серпні: підтримали б 30%, не підтримали б — 39%.

Та це не все. У разі виникнення конфлікту, схожого на серпневі події на Кавказі, але з участю України, захищати країну готові 16% жителів Півдня, не готові — 63%. І нема потреби казати про впливи ззовні, п’яті колони та інше. Для того щоб вплив ззовні проявлявся, треба дуже багато попрацювати усередині. Для гріху, як відомо, потрібні двоє.

Не можна 17 років «дерибанити» країну без наслідків. Не можна. Вона не витримає. Не від великої любові до суміжного сусіди, а від відрази і безсилої ненависті до своїх «конкретних пацанів» або «конкретних політиків і конкретних політичних сил», як кому більше подобається, перепрошую за сленг, проте це мова цієї брутальної політики.

І ці політики за цю політику будуть відповідати. Хотілося б, щоб вони, а не країна, яка для всіх для нас, громадян, — Батьківщина.

Епілог

Але хотілося б, щоб українські політики... мислили інтересами країни

і при цьому чітко прораховували власні політичні перспективи.

В.Ющенко, серпень 2003 р.

Ой, як би хотілося...

Був такий фільм «Шукайте жінку» з неперевершеною Софіко Чіаурелі. А в ньому чудовий діалог подружжя Роше, Юрського—Соловей: «Люба, ми давно мріяли вирушити разом у круїз по океану. — Із задоволенням, любий. — У різних каютах, люба? — Краще в різних океанах, любий...».

От якби Юлії Володимирівні і Вікторові Андрійовичу — по окремій країні, суверенній і не суміжній. І від України подалі. А Вікторові Федоровичу — третю. Віктору Івановичу, мабуть, не варто. По-перше, у нього і так територія є розміром у п’ять Люксембургів, шкода тільки, що в Україні. По-друге, не доріс іще, таких, як він, Юлія Володимирівна на сніданок їсть, коли худне.

А в Україні обрати, нарешті, президента з європейськими мріями Віктора Андрійовича і характером Юлії Володимирівни. Тому що єдине, у чому можна погодитися з тим, давнім Віктором Андрійовичем зразка 2003 р., так це в тому, що в перехідний період доцільнішою в державі є сильна особистісна влада хоч президента, хоч прем’єра, хоч канцлера.

Влада, узята, проте, не для того, щоб цей самий перехідний період до безкінечності продовжити: Україна — не Андорра, ділити і ділити, і ще з переділом. А для того, щоб період цей, нарешті, закінчити і кудись, нарешті, прийти.

На думку 72% громадян країни, для успішного розвитку України важлива поява сильного лідера, котрий має широкі владні повноваження. Які бажано використовувати для: створення правової держави (90%); гарантування цією правовою державою соціального захисту громадян (92%); втілення ідей рівності і справедливості (85%). Докладніше про останній — дивися вище.

Отакі курчата цієї осені.

Використані результати загальнонаціональних соціологічних опитувань, проведених Центром Разумкова, 7—23 липня 2008 р. (2006 респондентів) і 21—29 серпня (2009 респондентів), а також попередніх опитувань 2005—2008 рр. Усі опитування проведені за вибіркою, репрезентативною стосовно дорослого населення України. Під час проведення кожного опитування опитано не менш ніж 2000 респондентів, теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

— Чи змінилася геополітична карта світу в зв’язку зі збройним конфліктом Росії та Грузії?

— Грузино-південноосетинський конфлікт, який дуже швидко став російсько-грузинським збройним конфліктом, поставив багато запитань і викликів як до системи міжнародного права, так і щодо майбутнього розкладу сил у Чорноморсько-Каспійському регіоні. Зокрема, цей приклад чітко засвідчив, що коли одна зі сторін є членом Ради Безпеки ООН, то механізми врегулювання замороженого конфлікту не діють. У даному разі Росія як член Ради Безпеки ООН фактично блокує рішення ООН щодо конфлікту Грузії та Південної Осетії. Зайшовши на територію Грузії, Росія порушила ті резолюції ООН, які сама підписувала. Аналогічно може діяти й будь-який інший член Ради Безпеки ООН. Приміром, ті самі США також можуть заблокувати будь-яке рішення ООН, прийняте не в їхніх інтересах. Російсько-грузинський конфлікт засвідчив, що міжнародно-правова система в її нинішньому стані не спрацьовує.

— У чому полягають інтереси ключових геополітичних гравців Чорноморсько-Каспійського регіону?

— Інтерес Росії полягає у відновленні контролю чи домінування у тих країнах, які сьогодні зорієнтувалися на Захід, на європейську інтеграцію. Це Україна, Грузія, Азербайжан, Молдова, а в перспективі — Вірменія та Білорусь. Ситуація у Грузії мала продемонструвати всім цим країнам ті сценарії, які Росія готова застосувати і щодо них. У зв’язку з цим з’являються чіткіше артикульовані інтереси Євросоюзу. Він був змушений реагувати на цю кризу й сьогодні шукає на неї відповіді. Дуже складно шукає, бо, на відміну від США і Росії, механізми прийняття рішень ЄС зазвичай консервативніші та складніші. Євросоюз об’єднує 27 країн, позицію яких потрібно узгоджувати. Для України конфлікт на Кавказі — один із небагатьох прикладів, коли національні інтереси вимагають абсолютно чіткої та активної позиції. Цей регіон розташований дуже близько від нас, і ми маємо двосторонні угоди про дружбу й партнерство як з Росією, так і з Грузією. Отже, Україна повинна стати не об'єктом впливів, а впливовим суб'єктом міжнародної політики в Чорноморсько-Каспійському регіоні.

— Що, на вашу думку, шукала Росія на території Грузії?

— Росія має бажання після багатьох років «сплячки» заявити про себе як про потужного геополітичного гравця нарівні зі США та ЄС, вона прагне знову сісти за стіл переговорів щодо розподілу впливів на пострадянському геополітичному просторі.

Останні заяви керівництва Росії свідчать про те, що вона, усвідомлюючи небезпеку міжнародної ізоляції, свідомо йде на це, маючи на увазі можливість налагодження контактів з країнами Східної Азії й заявляючи про готовність співпрацювати з будь-якою країною світу, яка хоче співпрацювати з Росією, в тому числі — й у військовій сфері. Небезпека такої заяви полягає саме у слові «будь-якою», оскільки така гра є серйозним кроком, спрямованим на реставрацію колишньої системи холодної війни. Тоді були одні країни — бідні, але дуже агресивні — друзями США, а інші — друзями СРСР. І якщо Росія почне так «дружити», постачаючи зброю Сирії, Венесуелі, Кубі, Ірану, Кореї, то це не додасть світові політичної стабільності. А такий месидж прозвучав. Хоча, гадаю, нині це з боку Росії є лише «брязканням зброєю» задля завоювання собі вигідніших позицій у переговорному процесі.

— Якщо йдеться про нову біполярність у світі, то чиїм другом має бути Україна?

— Передусім ніякої біполярності не буде. Система, що існувала за часів холодної війни — СРСР і США з їхніми сателітами — вже не повернеться. Навпаки, я думаю, що у найближчій перспективі світ стане багатополярним. Сьогодні він ще значною мірою залишається однополярним з переважним впливом США, проте у найближчі 20-30 років на авансцену світової політики вийдуть так звані країни БРІК — Бразилія, Росія, Індія, Китай. Крім того, Євросоюз, якого сьогодні багато хто вже списав з перспектив активного геополітичного гравця, у разі нового свого розширення, зокрема із включенням України, міг би стати потужною геополітичною силою. І хоч у перспективі Схід з його трудовим ринком та людським потенціалом матиме більш виграшні позиції порівняно з консервативним Заходом, Україна все ж повернеться у Центральну Європу, де ми вже є культурно та географічно, а з часом інтегруємося економічно і за соціальними стандартами, а також — через європейську систему колективної безпеки.

— Про яку систему колективної безпеки ви говорите — НАТО чи так званий Єврокорпус?

— На мій погляд, такою моделлю могла б стати європейська система безпеки, яка б відповідала саме за безпеку в ЄС, без участі США і Канади. Однак європейські експерти, з якими я спілкуюся, кажуть, що протягом найближчих 20 років нереалістично замінити НАТО як ключову безпекову систему країн Європи. Тому треба виходити з реалій. Я можу назвати безліч складних питань стосовно руху України до НАТО, але ніхто нічого ліпшого наразі не запропонував — ні політики, ні експерти. І дискутувати тут мають не про те, як забезпечити вступ чи невступ нашої країни до НАТО, а про те, як гарантувати національну безпеку та особисту безпеку громадян України. Головне питання — в реальних реформах, які б нас наблизили до європейських стандартів у секторі безпеки у широкому розумінні. Це включає і правоохоронні органи, і запровадження парламентського контролю за силовими структурами, й механізми убезпечення від використання спецслужб у політичній боротьбі. Це ті речі, які у Європі сприймають як самозрозумілі, а у нас це є проблемою. Крім того, йдеться про відповідний рівень економічних та соціальних стандартів. Ті, хто критикує такий вибір України, на мій погляд, нещирі.

— Ви говорите про переваги вступу України до НАТО, але не прогнозуєте надання Україні ПДЧ у грудні цього року. Чому?

— Я не вважаю ключовим питанням для України час її приєднання до ПДЧ. Хоча зволікати також не варто. Адже йдеться не про вступ до НАТО — до цього не готові ані політичний істеблішмент, ані країна. Не може бути учасником НАТО країна, у якій солдат не готовий не лише професійно, а й матеріально. Офіцер має думати лише про свій військовий обов’язок, а не про те, приміром, що його родина не забезпечена житлом, а діти не мають змоги навчатися. ПДЧ — це якраз один із тих інструментів, що міг би наблизити нас до виконання не лише військових, а й політичних, економічних, соціальних стандартів якості життя. Чому він для нас важливий нині? Бо всі можливі формати співпраці з НАТО Україна вже використала. А відтак, логічно вести мову про новий формат. Коли його отримати — це вже суто технічне питання, особливо після того, як на саміті в Бухаресті пролунала заява про те, що Україна таки буде членом НАТО. Теоретично це може статися і в грудні, на зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів НАТО або на черговій зустрічі міністрів оборони. Нарешті є ювілейний саміт НАТО навесні наступного року. Тобто, якщо від ЄС ми ще очікуємо сигналу щодо перспектив членства, то від НАТО цей сигнал для нас уже пролунав.

— Чому, з вашого погляду, сигнал Євросоюзу щодо перспектив членства України під час саміту 9 вересня так і не пролунав?

— Мене як експерта здивували заяви деяких політиків України стосовно саміту Україна—ЄС у Франції. Одразу зазвучала наша традиційна меншовартість: «нас не чекають», «нас не запрошують». Водночас я, знаючи, які документи готували до саміту, скажу: на 90% вони саме так і були підписані, як готувала дипломатична служба. І перебільшувати вплив навіть останньої політичної кризи в Україні на підсумки саміту 9 вересня також не слід. Європа знає про нашу постійну політичну турбулентність дуже добре і вже мало чому дивується. Було нереально навіть сподіватися на те, що цей саміт стане епохальним для України і вона почує конкретні терміни свого вступу до ЄС. Саме тому я позитивно оцінюю результат останнього саміту Україна — ЄС і вважаю його успіхом вітчизняної дипломатичної служби в умовах геополітичних реалій сьогодення. Мало того, нині українська дипломатія перебуває в досить продуктивному переговорному процесі щодо нової посиленої угоди з Євросоюзом, яка замінить чинну угоду про партнерство і співпрацю і, власне, вже стане початком реальної інтеграції України в економічний та політичний простір ЄС.

Зростання ВВП?

Гарний врожай зернових, а з ним і відносно високий рівень економічного зростання (за вісім місяців реальне зростання ВВП — 7,1%) поки, на жаль, не дає підстав для оптимізму. Більше того, надмірне захоплення окремими макроекономічними показниками, поряд з ігноруванням або неналежною увагою до багатьох інших, посилює економічні диспропорції та ризики, що можуть "несподівано" шокувати країну.

Офіційні дані динаміки і структури формування ВВП дозволяють констатувати, що вони (динаміка і структура) мають вкрай нестійкий і суперечливий характер. Так, за високими показниками аграрного сектору зовсім "забули" про чергове падіння промисловості, яка є основою української економіки (графік "Динаміка промислового виробництва 2008 р"), а також про зниження номінальних показників ВВП (оцінка Держкомстату ВВП у липні — 100,8 млрд. грн., у серпні — 97,8 млрд. грн.). Так само забули про те, що падіння за вісім місяців у будівництві перевищило 5% (при тому, що поки немає свідчень кризових явищ на ринках житлового будівництва, які, найвірогідніше, ще попереду).

Падіння промислового виробництва в серпні порівняно з попереднім місяцем становить понад 5% (минулого року сезонне зниження в цей же період складало 0,5%) і вказує, що лише в перші місяці року відбулося помітне пожвавлення, проте нині промисловість по суті знаходиться в "законсервованому" стані.

Зазначимо, що на низькі серпневі результати ще не могли вплинути політичні ускладнення, зумовлені грузино-російським конфліктом, а з тим і торговельні обмеження Росії, які, вірогідно, не забаряться (насамперед, у металургійній, харчовій галузях). Так само умови зовнішньої торгівлі (насамперед, ціни на металургійну продукцію) залишалися досить сталими і сприятливими для України.

Якщо маємо негаразди у промисловості, то за рахунок чого досягалося зростання ВВП (до гарного врожаю липня-серпня)? Структура формування доданої вартості вказує, що в першій половині 2008 р. "незаперечним лідером" її (доданої вартості) нарощування виявилася торгівля та різноманітні ремонтні послуги, які зросли на 14,8% (базові ж для економіки переробні галузі промисловості — всього на 8,9%, а в аналогічний період минулого року відповідні показники складали 15,5% і 13,7%).

Індекс промислового виробництва 2008 р

Звичайно, можна припустити, що висока динаміка створення доданої вартості в торгівлі пов'язана зі зростаючими доходами населення, а розширення ремонтних послуг викликане потребами ремонту дорогих автомобілів, кількість яких з року в рік збільшується.

Однак, найвірогідніше, такі диспропорції відбивають ризики того, що нарощування доданої вартості (реального ВВП) має лише "віртуальний" характер і пов'язане з розширенням посередницьких перепродажів без створення реальної (а не "фінансової") доданої вартості. Тоді легко також пояснити, чому виробники (особливо аграрної та харчової продукції) скаржаться на несприятливі умови та низькі закупівельні ціни, а споживачі невдоволені рівнем споживчих цін, що швидко зростає.

Складні проблеми формування ВВП підтверджуються також структурою доходної частини загального фонду Державного бюджету країни. Так, за вісім місяців 2008 року Державна митна служба забезпечила надходжень майже на 61 млрд. грн., тоді як Державна податкова адміністрація — лише близько 50 млрд. грн. (ще 4,5 млрд. грн. — інші центральні органи виконавчої влади). "Цікава" виявляється структура економіки, особливо в контексті намірів створення різноманітних зон вільної торгівлі.

Як наслідок, по-перше оскільки збільшення доходів відбувається без створення реальної товарної маси, то матимемо формування дефіцитів та/або посилення інфляції. По-друге для "збалансування" реальних товарних диспропорцій необхідно буде далі збільшувати імпорт для забезпечення зростаючого (незабезпеченого) попиту, що також погіршить і без того вкрай негативний торговельний баланс, водночас, на жаль, без позитивного впливу на цінову динаміку. І це навіть сприятиме додатковим вигодам імпортерів (в Україні поки не знайшла підтвердження теза, що зниження імпортних обмежень і розширення споживчого імпорту призводить до цінової стабілізації).,,

Приборкання інфляції?

Серпневий показник інфляції (-0,1%) виявився явно недостатнім, щоб підтвердити урядові заяви про зміцнення нових тенденцій — цінової стабілізації. Літнє зниження цін змінюється негативним сезонним фактором підвищення інфляції — у середньостроковій перспективі цінові індекси в осінньо-зимовий період значно перевищують такі у весняно-літній період (графік "Показники інфляції: середні для 2001–2007 рр. і 2008 р").

І сьогодні не видно чинників, через які в поточному році інфляційна динаміка до кінця року може стати меншою за вже сформований в Україні середньорічний показник. Тому найвірогідніше, що в поточному році інфляція за вересень-грудень складе не менше 5–6%, тобто досягне річного рівня 20%, що значно вище урядового прогнозу.

Показники інфляції: середній для 2001–2007 рр. і 2008 р.
% до попереднього місяця

І тут не зможуть зарадити навіть улюблені урядові заходи, пов'язані з упровадженням різноманітних бар'єрів: державний чи регіональний ціновий контроль, обмеження рентабельності, ревальвація гривні, підписання меморандумів чи (активно практиковані в Україні) залучення контролюючих або регулюючих органів до виконання невластивих для них функцій.

І головна причина полягає в тому, що вказані та подібні заходи спрямовані на обмеження попиту, хоча насправді в Україні приборкання постійних інфляційних ризиків можливо лише за умови розширення пропозиції, результативності та ефективності бізнесу.

Діловий клімат (як засвідчують останні результати рейтингу Doing Business, згідно з яким Україна знову погіршила переважну більшість своїх показників) сам по собі є обмежувальним, проте не для інфляції, а для бізнес-активності.

Обмеження кредитування?

Втім, обмежувальні заходи таки мали "результат" — хоча зниження пропозиції грошей не призвело до зниження обсягів кредитування (що розглядалося як один з антиінфляційних інструментів), проте помітно підвищило кредитні ставки, збільшуючи таким чином прибутковість.

Так, по-перше динаміка нарощування кредитування економіки банківською системою у поточному році суттєво не відрізняється від минулорічної динаміки (графік "Приріст кредитів в економіку"). Незначне зниження темпів кредитування у травні-червні викликане, насамперед, перерахунком іноземних кредитів у гривневий еквівалент за новим (девальвованим) курсом (за окремими оцінками, курсова різниця обсягів кредитування склала близько 5 млрд. грн.),

Приріст кредитів в економіку,
% до попереднього періоду

По-друге хоча банки і змушені були дещо підняти депозитні ставки внаслідок зростаючої інфляції та очікуваних обмежень доступу до ліквідності, проте кредитні ставки зростали ще вищими темпами (графік "Ставки за кредитами і депозитами комерційних банків").,

До речі, розширення кредитування в умовах його здорожчання також може слугувати підтвердженням вказаної вище віртуальності економічної динаміки. Тобто, якщо фінансове становище минулого року й мало певні тенденції до покращання (свідченням чого є загальне зниження процентних ставок), то вже влітку 2008 року фінансова ситуація цілком відповідала буремному політичному періоду початку 2006.

Ставки за кредитами і депозитами комерційних банків,
% річних

На жаль, розвиток подій на валютних ринках вказує на те, що фінансові ризики зростатимуть. Стрімка девальвація гривні (на міжбанківському та готівковому ринках) стимулює економічних агентів, випереджуючи, закладати в цінові параметри (вартість товарів, послуг, кредитів) валютну невпевненість, особливо в період нових політичних потрясінь.

І не буде дивиною, що курчата, яких, зазвичай, рахують восени, хоча й малі, проте коштують вже по 5, а не великі і по 3, як обіцялося. А через те, уже за "традицією", владі треба буде вживати терміново-пожежних заходів, що на практиці означає чергове посилення для української економіки "ручного" (чи пак "узгоджувально-розподільчого") управління.

Та й з поясненням особливих проблем не буде — світова фінансова криза, яка виявляється, по-перше є вельми "вчасною" для країни, і по-друге — "винною" у наших безладі та негараздах.,